Побажай мого тіла, очей барвінкових
Побажай мого серця, душі і волосся
Побажай усього, що іще не збулося
І розбий оцей лід, ці химерні окови,
Що мене так тримають ще міцно
В Чужині...
Нині я
та й спромігся у голос озватись
Промовляю забуті любовні закляття
Вже бузок розпустився і біле латаття
Розгорнуло пелюстки,
вже годі ховати
Нашу спрагу кохання, кохання
О, нині
У чужиннім краю я тебе заклинаю,
Викликаю з джерел, із підземного гаю
Витинаю на чорному полі червоним –
„Мавко рідна, як палко, як ніжно
я кохаю тебе, я кохаю............”