Мов хижий птах у пазурах тримає здобич
Мовчання обступає осолоню
Стискаючи повільно серце в обруч
Твоїх презирств і совість б’є у скроню
І руки жилами перевива
Зміїться поруч
З лінією долі
Пліч-о-пліч з нею, по долоні...
Та на зап’ясті квітка розцвіла,
Умилася росою, алим цвітом,
Тонким струмком натхнення і докорів
Біжить, і кожна крапля
Немов вітром,
Диханням викладається в узорі.
Читаю літери, червоні на червонім –
Зітхну з полегшенням, вловивши їхню суть,
Чи так, чи ні – летять пташиним клином
Думки із вирію, та криком тишу розірвуть...