Ой ти поле, поле, поле
В срібнім місяці стерня
Розвіває вітер поли,
Віє гривою коня
Сяйво неба кличе, кличе
Кінь летить йому настріч
А вгорі хрипить, курличе
Білим болем сива ніч
А внизу то спить, то стогне
Під ярмом татар земля
Шурхіт, шепіт:” Бог нам,Бог нам
Дасть того, хто визволя”
І чекають, і чекають
Ох чекання – довгий піст
Зорі зморені зникають
У курищах чумних міст
Кінь промчить уроче поле
Зорі згаснуть між стерні
Стане блюдце серед столу
Зверху “ТАК”, а знизу “НІ”.