...
Говорил тебе, Ева, что нас таки вышлют из рая!
И на что тебе сдался запретный тот лакомый плод?
Научил Бог, что лучшая ― ты, и люблю, невзирая,
Что мне, грешному, снится Лилит (почитай уже год!)...
Снится то, что вкусить наяву не пришлось мне с тобою,
Хоть и знаю, что жили мы, Ева, беспечно в раю ―
То ли ангел тот что-то навеял своею трубою,
То ль нечистый попутал заблудшую душу мою...
Видишь, Ева, сама ― нам тяжелых забот выше крыши:
Ты рожать будешь в муках, я ― в муках детей одевать.
А казалось ― вчера еще в мягкой траве я слагал тебе вирши,
Но сегодня ― двух слов целый день не могу срифмовать.
И подумалось, что обманули меня, простофилю,
Что отдал ни за грош наилучшее в мире ребро...
Может, лучше Господь из него отрастил бы мне крылья,
Научив без греха разбираться: что ― зло, что ― добро.
Может быть. Но порой озаряет мой мозг откровенье,
Что с тобой мы таки не напрасно возглавили род ―
Я теперь так свежо и так грешно люблю тебя, Ева!..
Но покоя все чаще во сне мне Лилит не дает.
...
собственно первоисточник:
Игорь Жук
Адам і Єва
Я ж казав тобі, Єво, що нас таки виженуть з раю.
І на що тобі здався отой заборонений плід?
Бог навчив, що ти краща, і я тебе все ще кохаю,
Тільки я тепер ― грішний, і вже мені сниться Ліліт.
Сниться щось, чого в мене ніколи не було з тобою,
Хоч я знаю напевне, що жили ми, Єво, в раю.
Чи той ангел таке щось навіяв своєю трубою,
Чи нечистий поплутав розгублену душу мою.
Бачишь, Єво, сама, що тепер наши клопоти гірши ―
Ти у муках народишь, я в муках дітей одягну.
Ще учора лежав я в траві і складав тобі вірши,
А сьогодні й два слова до рими ніяк не стягну.
І від того здається мені, що мене одурили,
Що віддав ні за цапову душу найкраще ребро...
Може б ліпше із нього Господь мені виростив крила
І навчив без гріха розрізняти і зло, і добро.
Може й так. Але часом проноситься в мозку миттєво,
Що таки ми з тобою на марно не згаяли рід.
Я так свіжо, так грішно кохаю тебе тепер, Єво!..
Тількі от ― все частіше чогось мені сниться Ліліт.