Ну ось і літо. Припікає,
І довгожданному теплу
Своє обляччя підставляю,
Його промінчики ловлю.
А вітерець пухнастим звіром
Лоскоче щоки і чоло,
І посмішка приклеїлася звідкись,
До вуха кожного прив’язана бантом.
Це ті банти, що бачив вже здалеку
На вулиці, коли гуляв малим,
А зараз через двадцять з лишнім гаком
Чомусь згадалися вони мені.
Мала Галинка завжди приїжджала
На літо до бабусі у село.
Була товста, завзята, розбишака
І сперечалася до сліз як помело.
Уся в бабусю, владну і величну,
Сувору, але добру водночас.
За руки взявшись часто поспішали
У „город” (це до центру) „по дєлах”.
Уляна ПрОкопівна знало все містечко
І в області теж знала багатьох,
У комунальнім господарстві головбухом –
Це вам не просто так – це ого-го.
Любила плаття з крепдешину,
У шафі їх висіло не одне.
Рожевим і отруйно-малинОвим
Наносила на губи де-не-де.
У виді бантика, по моді
Чи двадцятих, чи то не відати яких.
Косу на ніч не розплітала -
на ранок знову перечісувала їх.
Косичка власна вже була маленька
Та у бабусі був шиньон
І кожен ранок цього ритуалу
Був споглядач-захоплений шпіон.
Шпіон цей Галька все-все примічала:
І шпильки в роті й звичний рух,
Яким знімалося волосся з щітки,
А потім викидалося у піч,
І хусточки надухані „Трезором”,
Бабуся полюбляла „франс”, „текнік”,
Ще десь в шуфлядочці лежали
Флакончики пусті парфумів тих.
Одного разу Галі забажалось
Багато різних стрічок і бантів
Червоних, жовтих, білих та зелених,
В крапинку синіх і тонких,
Широких, довгих, квітками, у складку.
Бабуся пестила онучечку одну,
І накупила Галі всіх тих забаганок
На Гальки мишачу косу.
Не знала бабушка Уляна,
Що вже задумавши давно
Інсценування ремесло,
Галинка „свальбу” планувала.
І був „жених” й була „нєвєста”,
І були „дружки” і „свати”,
Були й „батьки”,
Й пов’язані на всіх були банти.
І весело було нам грати
У те весілля у дворі.
Галинка нами керувала:
„Ходи туди, те говори”.
Та в самім розпалі весілля
Де баба Уля не взялась
Й сварити Галю затялась,
Щоб бАнти брати більш не сміла.
Що не для того їх купили,
Щоб перев’язувати всіх
Замурзаних засранців тих.
З тих пір банти оті лежали
В шуфлядці зложені на дно.
А баба Уля внучку все питала:
„Не в’яжеш, Галочко, бантів чого?”.
Та не цікавилася Галька
Бантами тими
І гулять чомусь до нас вже не вітала
І не запрошувала нас.
Та швидко літечко минуло.
За рік забулося усе.
Що більшими усі ставали,
То менше й менше грали вже.
Давно бабИ вже повмирали
І ми давно уже батьки,
А де та Галька, з ким, не знаю,
Ким стала, де і як живе?
Чи пам’ятаєте, Галинко,
Те літо, дружбу ту і нас?
Я ж на екрани виглядаю,
Чи не побачу я там Вас.