І вітер той-
волоссям віє,
стелить долю,
і замітає синім снігом
битий шлях
і гне додолу вморену тополю
а ти бредеш по зболених полях
і божеволієш потроху,
і губиш
глузд і віру
ти - в епіцентрі бурі
ось зараз станеш ти,
коньяк пригубиш
як в скриньку
кинеш лист
в пусту кобуру
і стрілиш в голову
чи в скроню ночі...
Господи прости!
©2005 Ingvar Olaffson