Цей поїзд сполученням через країну,
Для мене - сполученням через життя.
Я знов повертаюся на батьківщину,
Відкинув вчорашнього бруд і сміття.
За вікнами чорним темніють полину
Безбарвні скелети, пронизавши сніг...
Хвилини за відстанню тануть невпинно,
Минають повз плетиво сел і доріг.
Коли я далеко, то мов неживая,
І в кров кілометри рвуть душу мені,
По мові шукаю людей з свого краю
І біле йван-зілля я бачу ві сні.
У будні обридлі, крізь сльози пекучі,
Що знову я дома, ввижалось мені -
Де хвилі дніпрові, й шевченківські кручі...
Й хати там біліли мені у пітьмі.
2000 р.