Блідий, у сірому лахмітті,
але поважно і знаменно,
у чорно-білім розмаїтті
січневий ранок йшов крізь мене.
І мерехтіння снігосічи
було предтечею зомління,
лише не закривало вічі
від відчаю моє сумління,
чоло гаряче огортали
його долоні крижані,
та, непідкорений і сталий,
біль не вщухав, він скаженів,
він в чарці щось напівбрудне
тримав з відставленим мізинцем
і знову залишав мене
з собою й січнем наодинці.
17.01.2006