Примруживши від сонця очі,
щоразу мріється: в останнє
Мене підхоплює щоночі
Русяве віяння кохання,
кружляє Хмарою, МарОю,
яка піднесено блакиття,
своєю захопившись грою,
несе на чорнім оксамиті.
І вже не я - дерева віти
схилили - всохлі чи замерзлі -
А хтось - життя чи заповіти
урятував русявим пензлем,
і сам, ховаючи здобутки,
як я, не вдаючИсь, що вдасться,
чи то радіючи від смутку,
чи то ридаючи від щастя,
йдучи хрестовою ходою,
хрестився теплою водою,
коли всміхалась біля ставу
моя приреченість русява...