Мабуть я скоро тихо з'їду з глузду -
Мене в полон піймали небеса,
Де сонця жовтий невиразний гудзик
Вгорі все менше часу зависа.
Мабуть я скоро непомітно щезну
В ранковій мряці предзимових днів...
А місто тліє в пафосі кремезнім,
Страшне і чорне, повне сивих снів.
Осіннє листя липне до тролеїв,
Тепла шукає, йде від самоти,
Й осиротілий вітер вздовж алеї
Гукає ніч в осінній напівтьмі.
Раптово простір став на степінь більшим,
І в порожнечу хлинули думки.
В пустих серцях народжуються вірші -
Сумні і білі, й болісно німі...
2000 р.