Квартира,щастя,дім,родина...
Не розуміла ще дитина
Хвилини радості тодішні,
Що вже давно не ті,колишні.
Тепло долонь,суворий погляд,
Залишили в душі той спогад,
Що буду нести все життя,
Поки є мрія та моя.
Сльоза сестри, образа батька,
Стара сусідка бабця Катька,
Усе було вже так давно,
І вже в душі моїй темно.
Шукала очі ті ,що були,
Що споглядали,не забули...
Людину ту ,що нас тримала,
Невже замало я страждала?
Пливли роки,шукала далі,
А очі ті в мені вбачали,
Не вірила словам правдивим,
Жила я вже з “новішнім” дивом.
Незнаю далі як так жити,
Чому так легко зрозуміти,
Що буду жити доти я,
Поки живе душа моя.
Спливли роки, пройшли години,
Живу я все у тій родині,
Одне лиш добре зрозуміла –
Давно знайшла, що так хотіла.
Тепло долонь, ласкавий погляд,
Гарячі сльози уві сні,
Я вже це знаю,дивний спогад,
Я зрозуміла...ти ще ні..?