Якщо світ не розколеться навпіл
Під потоком емоцій людей,
Якщо люди забудуть про жадність,
Про бажання незбутніх речей.
Якщо зможуть повірити в Бога,
Хай принаймі на деяку мить,
Що він любить усіх, навіть того,
Хто постійно цю віру гнівить.
Якщо зможуть дізнатись про мудрість
Слів “любов”, “пізнання”, і “буття”,
Якщо схочуть відчути всю пружність
І злетіти до меж забуття.
Як можливо казати про віру,
Про любов, про надію, про гріх?
Коли в серці живе недовіра,
Ми рівняємось завжди на всіх.
Ми щоночі нестерпно тікаємо
Від потоку великих думок,
Помилки чужі пильно вивчаємо,
Що гарчать, наче жалісний вовк.
Що чекає людей у майбутньому,
Яка доля розписана нам?
Окуляри навіки прикуті,
Щоб не бачити свій власний срам.