Чаша чёрным наполнена, верь.
Правда то, что немного нас разных…
Что ж рубашку, что сшита на смерть,
надеваешь, как будто на праздник?
Навестил и друзей, и свой род…
БеснуЮтся в кармане деньжата.
Ты выходишь один из ворот,
на дружка рукоятка зажата,
чтоб по встрече хлобыстнуть винца,
кабаками всю ночь прошататься,
напоследок кусками свинца,
как пасхальным яйцом, обменяться.
Ігор Римарук. Чорна чаша наповнена вщерть...
Чорна чаша наповнена вщерть,
і воістину нас небагато...
Що ж сорочку, пошиту на смерть,
Одягаєш, неначе на свято?
Перевідано друзів і рід...
Шаленіють в кишені дукати –
ти виходиш у світ із воріт
воріженька свойого шукати,
Щоби ніч празникову оцю
з ним удвох проблукати шинками
й наостанку шматками свинцю
обмінятися, мов крашанками.
Ігор Римарук. Діва Обида видіння і відлуння. – Львів: Кальварія, 2002. – с.41
Перевод с украинского И. Флик.