Усе життя своє людина
Йде вздовж стіни
І здибує у ній заглибини.
Звичайно, час від часу,
Туди вона пірнає,
У дірки голову проштовхує.
І от одного дня,
Розбивши голову о камінь,
Кричить вона:
Все боляче стає з роками -
більш не полізу у діру!
Та ось надибує
заглибину нову.
І вмить з діри
Стирчать лиш ноги,
А голова у глибині
«уже давно».