Відаєш, Відьмо моя ласкава,
кому налить філіжанку кави...
У час таємний, у час урочий
дивишся пильно у жерло ночі,
дивишся зірко в саменьке серце,
цівочку гірку
цідиш поволі
і забираєш Силу,
Силу у Долі
Відаєш, Відьмо моя ласкава
кому належать ключі до слави
ключі до Виру, ключі до Долу...
Чому ж пускаєш вії додолу?
Чому ослабла раптом ногами,
лиш наступивши
на пектограму?
Видноньки знаєш,
буцім то чуєш
з Ким
всеньку Нічку
та й заночуєш...