* * *
Заручилась з Місяцем зоряної ночі,
З місячного каменю обручка на пальці.
Щастям заіскрилися його ясні очі,
Закружляли зорі у весільнім танці.
Я ж неначе вмерла, уста зкам’яніли,
Місячна доріжка до Землі стікає.
Біля мого дому липи зажурились,
Квітнуть всім на диво, а мене немає.
- Що з тобою, мила? Чи мені не рада?
Чи ж тобі замало срібла й золота?
Ти моє кохання, ти ж моя порада -
Й на Землі, й на небі для мене одна.
Подивись для тебе всі музики грають,
Все безмежне небо зорями сія.
І старенький Всесвіт, як і я, чекає,
Щоби ти промовила, - Я навік твоя.
- Місяце мій любий, щедре твоє серце,
З бурштину палати й зоряні поля.
Та уже для мене ранок не всміхнеться,
Ранки там де Сонце, де моя Земля.
Там Зоря уранці в росах коси миє,
Небо із волошок синю фарбу п’є.
Доки Сонце ранок золотом не вкриє
В зеленій діброві зозуля кує.
Спитай у зозуленьки, нехай тобі скаже,
Чом в твоїх палатах Сонце не сія?
Видно нам до часу зорі руки в’яжуть,
Мовчить моє серце, бо я не твоя.