Хотів згасити той вогонь,
Бо пік він надто, аж до болю
Ну що ж, забуду я той день,
Коли я думав, що ти доля.
А й справді пам’ять нетривка
І я поволі забуваю,
твоє обличчя, очі, стан,
про все це й досі тільки мрію.
А за вікном стукоче дощ
Неначе серце, що кохає.
Моя ж душа – зів’ялий хвощ...
Вона поволі вже вмирає.