У місті вечорів яскравих,
у місті сподівань духмяних
непросто зовсім зрозуміти,
не так вже легко осягнути
себе на фоні блискавичних рухів,
у натовпі туманних духів,
нестримних спалахів і звуків.
У вирій швидкостей тягнути
свої думки і теплі сни,
і свіжі мрії в стінах часу,
й пісні, що зваблюють одразу.
Злетить іскра - і буде спалах,
буденне полум’я у хмарах.
Ні, це не страх, це довгий шлях,
дорога серед вечора і міста.
Так шкода, що без окулярів,
лише вогні, лише вони
чи світять, чи ведуть в оману?
Зарано задля гонорару?
Замало часу для життя.
І пошуки свого буття,
й чекання дивного бажання
напередодні зволікання,
й бумбоксове світосприймання.
Вже дощ і злива все змішали
в єдиний колір кольоровий.
Навколо знову вечір й знов доречно
мене за плечі обіймає місто.