Перевод стихотворения Елены Снежиной «ЧАКЛУЄ НАЯДА»
ЧАКЛУЄ НАЯДА
ОЛЕНА СНЕЖИНА
Чаклує наяда на чистому дзеркалі сну,
Шепоче слова, наче вітер розгойдує хмари.
Їй дуже самотньо, вона загубила весну:
От тільки була, а лишилась бездушна примара.
Збирає краплинки холодних сапфірових сліз
І тиху біду, що палала за теплого літа.
Поснули дерева, розсипався золотом ліс –
Це осінь прийшла, що дощами, як горем, укрита.
Чаклує наяда на тонкій прозорості рук,
На косах своїх, що водою на плечі спадають.
Їй майже здається, що більше не буде розлук,
Що завтра птахи у блакиті весну проспівають.
Та марні чекання – весна не повернеться знов,
А крига ламка сивиною забарвлює вії.
Не в змозі наяда свою оживити любов,
І падає сніг, наче саван, на втрачені мрії.
КОЛДУЕТ НАЯДА
(перевод)
Колдует наяда на чистой зеркальности сна.
И шепчет слова, словно тихую песню заката.
Ей так одиноко, ее разлюбила весна.
Вот только была… И бездушно исчезла куда-то.
Стекают слезинки холодным сапфиром с небес,
Смывая тепло постепенно остывшего лета.
Уснули деревья, рассыпался золотом лес,
И осень пришла, в серый плащ непогоды одета.
Колдует наяда на тонкой прозрачности рук,
На косах своих, что дождями на плечи спадают.
Ей сердце настойчиво плачет, что хватит разлук,
Что счастье вернется, весну за собой призывая.
Да только напрасно, нельзя лишь надеждами жить.
И лед в седину серебрит ей густые ресницы.
Не сможет наяда любовь волшебством возвратить.
Лишь падает снег на мечты, что всегда будут сниться.
24.09.06