Тоді ми ненароджені були,
І час майбутнього ще лиха не посіяв,
Сади цвіли, а в них хрущі гули,
А ми такими світлими жили
В твоїх, Тарасе, заповітних мріях!
І дружнєє посланіє до нас,
До земляків твоїх майбутніх ще писалось,
Надія в нім жила на кращий час,
На нас розумних і на щирих нас,
І кожне слово правди сподівалось.
Читаємо, і сором очі їсть –
Своєї матері такі незрячі діти!
Непрошений на землю нашу гість
Не зміг би краще зруйнувати міст
Між нами і священним ЗАПОВІТОМ...
Візьміть же і читайте КОБЗАРЯ,
І замість Біблії поставте на полицю!
І до душі живої олтаря
Несіть те слово!
І нехай зоря
Життя омріяного знову розгориться!
24 грудня 2002 року