Я золотом щирим на море впаду
та вистелю стежку до тебе.
Наповню вітрами вітрила. Знайду
я в морі окраєць ще неба...
Сховалось бо небо в небачений сум
та в хмар безнадійність хлипаву.
О, збав мене, Боже, від тяжкості дум
та дай перейти мені в вищу октаву.
Де співи веселі всіх нот, де бемоль
з дієзом грайливо шлють чари...
Ти глянь, моя вірна, моя ти Ассоль –
червоні вітрила летять із-під хмари!