(про 22 листопада і подальше невігластво)
Радієш, старче, наче хижий звір,
Якому жертва попід ноги впала.
Жовтогарячий б’є прямий ефір
По Україні з п’ятого каналу.
Невпинно лине шквал твоїх цитат,
З маріонетки ліпиться месія,
І все затим, щоб братній супостат
Націлив танки жерлом на Росію!
Яка страшна та дивовижна мить –
Завмерло пів-народу з переляку –
Одне ім’я над натовпом летить,
А все останнє, начебто, заклякло:
Засохли квіти в горщиках, роман,
Що вчора ще цікавим був і слушним,
Покрився пилом, впавши за диван
Став непотрібним, навіть, осоружним.
Бо тут МАЙДАН вирує та вершить
Свій самосуд і призначає винних.
Одне ім’я над натовпом летить,
А рветься навпіл ціла Україна!
Нявчить голодний і нещасний кіт,
І неголублена сидить дитина ,
Яка страшна та незбагненна мить –
На дві частини рветься Україна!
Старий, ти знав, що буде саме ТАК,
Коли писав про гру на „шахівниці”?
Який бридкий у помаранчів смак!
Які чесноти схиблені та ниці!
26 лютого 2005 року