Без зупину плине час,
Вже минають “кращі” роки.
Хто те вирішив за нас
Хто незванні ті пророки?
Так, пройшла уже весна,
Я не буду дівувати,
Та живу я недарма,
назавжди я буду - мати.
Найвисоке те звання.
Вірю, буду його гідна.
З мандрів, понабув знання,
Син поверне : “Нене, рідна!
Пригорни, як малюка
До свого палкого серця,
Колискова хай плека,
А журба моя минеться.”
”Синку, так”- скажу йому,
Хоть уже ти і дорослий,
Та для мами, ти - малюк,
Байдуже якого зросту.
Не соромся ти батьків,
Хоч вони - “відсталі предки”
Пошановуй стариків,
То як правило з абетки.
Я ж з тобою проживу
Юність, першеє кохання,
Кращі роки повернуть,
Проженуть журби зітхання,
Без зупину плине час,
Та найкраще ще наступить,
Бо сім'я єднає нас
І тебе тут кожен любить.