Тихесенько вечір на землю ступає.
Запалює місяць на небі зорі.
Скажи мені, любе моє серденько,
чому не спиш, - ніч вже на дворі?
Чому хвилюєшся, плачеш та ниєш,
навіщо тремтиш, мов осиновий лист?
Дурненьке! Лиш голос того зачувши,
хто не буде ніколи моїм,
ти стрибнути ладне з грудей
й полетіти у прірву жаданих мук,
щоб впасти гарячим камінням
до його байдужо-холодних рук.
Облиш! Не чіпай! Забудь!
Ти ж знаєшь, цьому не бути,
ніколи, НІКОЛИ!!!!!
Засинай, моє серденько,
залиш надію знову,
а я тобі заспіваю пісню колискову:
"Ой, ходив Місяц понад вечір,
степом та гаєм,
шукав Місяць ясноокий
доленьку красну..."