А сніг ішов, пухнастий і лапатий.
Сіріло сумно небо у вікні.
Нічого не змогла тобі сказати,
А ти нічого не сказав мені.
Минали дні, дороги розійшлися,
Розбіглися стежками у саду.
Коханий, ти жорстоко помилився,
Гадаючи, що я тебе знайду.
Я ж горда, мов троянда серед степу,
І разом з тим - проста, як м"яти цвіт.
Я першою не підійшла б до тебе,
Хоча б від цього усміхнувся світ!
Та іноді так боляче буває,
Немов торкнув хто зранене крило,
Коли душа зненацька пригадає
Усе, що бути з нами ще могло,
Якби посміли ми тоді сказати...
Якби ти в очі зазирнув мені...
...
А сніг ішов. Пухнастий і лапатий.
І супилося небо у вікні.