Написаны в середине 80-х годов ХХ столения.
***
Захоплююся жалем –
Ти не прийшов.
Немов пташинка
На вiтру –
Тремтить рука.
Учора ти iї тримав
Та цiлував...
***
Навчи мене мрiяти –
Не бачу й промiння
У цьому життi – все марно!
Бажанням навчи.
Ще, мабуть, знайдеться
Людина –
Їй, станеться, серце вiддам.
Пiсням та вiршам,
Що колись
У дитинствi
Ти знав –
Благаю, навчи!
Ти кинув мене –
I звязав мої крила.
Все згасло.
Нема вже нiчого.
Сама!
Та тiльки мiй голос
Бринить,
Мов вiтра восiннього
Струн позiхання...
***
Цi руки мiцнi
Та чоло
Над блакиттям
Сумнiвних очей
Я бачу вi снi.
Мiй хлопчик!
Як сон затягнувся!
Щоночi я прагну до тебе
I сто поцiлункiв
Приймаю,
i тiло моє, мов та квiтка...
Бо сон – то надiя.
О Боже!
Прокляття білiшому дню!
Що ночi мої
Як злодій вiднiмає!
***
Мовчання твоє,
Мов
Крижаний струмок,
Що катить з гори
На самотнюю квiтку, -
Раптово мене охолодить.
Ти бачив мене полонянкою.
Так. У полонi кохання
I думки немає про волю.
Але ж у полонi кохання...
А ти – господар лише втiхи.
Мовчання твоє все вiдкрило.
Не спогадом i не словом –
Мовчанням вбивав ти
Жiночi серця.
Вже їх – кладовище...
I я – не остання.
***
У мрiях я iду до тебе.
Нехай мiй шлях тернистим буде.
Полину дзвiнким птахом в небо,
Самотнiсть й жаль навiк забуду.
Хай на шляху громи лунають,
Хай блискавцi в мене мечуть.
Впiзнаю, любий, як кохають,
Як щастя з труднощів кують.