Я так долго молчал
ты ведь знаешь как мне тяжело было в сумерках
нащупывать влажными губами добрые слова
тут повсюду – злые названия речек
(таких добрых когда-то речек!)
что замедлили ритм
чтоб попасть
в ритм больницы
и облака над их плесом сегодня под вечер –
как опытные психиатры
в белом
по коридору реки
они плывут в темноту
переговариваясь на латыни
плещет рыба
обрывки диагнозов
обозлившиеся стихи
обозлившийся цвет розы
названия лекарств
что нас успокоят
среди обозлившихся деревьев - среди акаций
их черные семена выстреливают
из порыжевших стручков
пролетают над головой
как стаи испуганных птиц
и ранят беззащитную луну
названия лекарств
что помогут нам сегодня ночью
спокойно слушать
предсмертные стоны луны
и даже найти поэзию
в том как она корчится от боли
в том как она хрипит из последних сил
остановите их
остановите
я вправду умираю
высоко над медленной рекой
у меня даже нет сил осветить лица
тех что весело меня убивают
кто они?
почему они любят
кровавые игры?
попробуйте сделать их добрее –
привезите им «Джоконду»
в пуленепробиваемом ящике
смастерите им жестяную луну –
пусть на ней тренируются в меткости
вместе с семьями
по выходным
...
только по осени все становится очевидным
только по осени все становится настоящим
из-под корней ласковых старых акаций
бульдозер выроет снова кости Пифагора
озабоченные родители снова нагнутся
над его улыбающимся черепом
а потом торопясь возьмут детей за руку
и отведут в школу
чтоб их побыстрей научили Геометрии Доброты
хоть родители знают – у Геометрии Зла и Добра
правила те же самые
и тихий хрипловатый голос старого учителя
чьи рукава испачканы мелом
заглушает осенью
духовые оркестры
желтой и красной листвы
а с уроков уже сбежали
добрые пока мальчики
дурачась чертят циркулем на асфальте
круг луны – побледневшее от злости лицо
а потом берут линейку – и теперь по прямой
холодный ветер дует с востока на запад
и мальчишкам видно - уносит
душу хрупкой девочки – их одноклассницы
душу что на темном школьном чердаке
среди сломанных парт и корзин
в тусклом свете совьих глаз
сорок дней после смерти
прилежно делала уроки
но теперь ветер
понес ее на запад над крышами
вместе с выдранными страницами Геометрии
вместе с крылатками ясеня
а внизу бежит детвора
кривляется кричит обидные слова
швыряет камни в знакомый силуэт
что плывет по воздуху
...
а ветер уносит ее все дальше –
хрупкую эмигрантку из республики юного тела
чтоб высоко в небе летать ей
наперегонки с самолетами
рядом с хрупкой душой луны
что тоже оставила навсегда
тронутое черными пятнами тело
и теперь оно лишь отражает
звуки ваших ночных разговоров
так что иногда вам кажется -
луна живая
просто немного притихла
и что все у вас будет как раньше
и никто не умер не мучился не затаивал злобу –
ведь у ваших поэтов
бодрые уверенные голоса:
- вот же она – наша луна
словно желтое лицо Мао
перед ним теплой весенней ночью
деревья раскроют зеленые листья
как хунвейбины цитатники!
- вот же она
луна нашего времени –
круглое порнографическое фото
группового секса
я так долго молчал
ты ведь знаешь
как мне тяжело было в сумерках
нащупывать влажными губами добрые слова
когда на медленной реке
след от мертвой луны
дрожит как пистолет в руке
и облака над плесом в это утро –
как опытные психиатры
в белом
по коридору реки
они выплывают неспешно из темноты
переговариваясь на латыни
плещет рыба
обрывки диагнозов
обозлившийся шелест крыльев
голодных птиц
названия лекарств
что нам – у которых отняли всех женщин –
помогут
нежно гладить холки полуночных крыс
и больше не верить лживым словам о любви
чтоб среди голых деревьев не дать себя обмануть
чтоб среди голых деревьев не дать себя раздеть догола
и даже в самую теплую пору надеяться что Ты
или ты или ты или ты или ты
пролистав пожелтевшие альбомы памяти
не простишь нам
что не стали похожими на тебя
и снова и снова
пошлешь за нами в погоню
суетливых фотографов
они спотыкаясь о пеньки
побегут неуклюже
в маскхалатах по склону
они окружат нас под вечер
в прибрежных кустах ивняка
улыбнись нам луна!
улыбнись нам как прежде!
...
пусть и на этот раз они
не доберутся до нас
1975
С украинского
Грицько Чубай
Говорити, мовчати
і говорити знову
Я так довго мовчав
ти ж бо знаєш як важко мені в сутінках
вустами вологими на добрі слова натрапляти
коли надовкіль – злі назви річок
(колись таких добрих річок!)
що сповільнили ритм свій до ритму лікарень
і хмари на їхньому плесі сьогодні надвечір –
це психіатри досвідчені
зодягнуті в біле
коридором ріки вони
відпливають у темряву
перемовляючись по-латинському
сплески рибин і діагнози
озлоблені вірші
озлоблений колір троянд
назви ліків
що зроблять нас дуже спокійними
серед дерев озлоблених – серед акацій
коли їх чорне насіння буде лунко витріскувати
із рудуватих стручків
і мов зграї сполоханих птиць пролітатиме
високо над нами
щоби місяця беззахисного боляче зранити
назви ліків
що нам допоможуть сьогодні вночі
передсмертні волання місяцеві
вислуховувати розважно
допоможуть нам бачити навіть поезію
в тому як він буде від болю корчитися
в тому як він з останніх сил хрипітиме
- зупиніть їх
спиніть
я ж насправді вмираю
в розквіті сил високо над повільною річкою
я вже сьогодні не в змозі навіть освітити обличчя
тим що мене убивають жартуючи
хто вони?
звідки у них
ця жадоба кривавих розваг?
спробуйте може якось їх розчулити –
привезіть їм «Джоконду»
в куленепробивному ящику
або ж змайструйте для них бляшаного місяця –
хай вони собі поціляють в нього досхочу
кожної неділі
цілими родинами
......
все стає справжнім лише під осінь
все стає очевидним лише під осінь
коли знову із глибини
з-під коріння старих і напрочуд привітних
акацій
кістки Піфагора вигрібає бульдозер
і знову як і щороку об сій порі
стурбовані батьки нахиляються
над його усміхненим черепом
а потім поквапно беруть за руки дітей
і відводять до школи
щоби ті якнайскорше навчилися Геометрії Доброти
хоча кожному із батьків досить добре відомо
що в Геометрії Зла і Добра – однакові правила
і що тихий та хриплуватий голос
старого вчителя з рукавами зашмуляними крейдою
щоосені зовсім заглушує
жовтого і червоного листя
велетенський духовий оркестр
і ось уже втеклі з уроків ще такі лагідні хлопчаки
забавляючись викреслюють циркулем на асфальті
місячне коло – обличчя від злості бліде
а потім лінійку беруть – і вже по прямій
віють холодні вітри зі сходу на захід
і видно тим хлопчикам як відлітає за вітром
душа тендітної дівчинки – їхньої однокласниці
душа котра на темному горищі школи
серед поламаних парт і плетених кошиків
ось уже сорок днів що минули по смерті
все ще старанно готувала уроки при тьмяному світлі
совиних очей
та сьогодні вітер над дахами містечка
відносить її на захід разом із сторінками
вирваними з підручника Геометрії
разом з вітрячками ясенового насіння
а долом біжить дітвора
кривляючись і вигукуючи образливі слова
і намагаючись вцілити камінням
у знайомий силует що пропливає в повітрі
......
а вітер відносить її все далі і далі –
тендітну емігрантку з республіки юного тіла
щоб вона собі високо в небі
плавала наввипередки з літаками
разом з душею місяцевою тендітною як і вона
що королівство свого тіла поцятковане чорнотою
також залишила назавжди
котре відтепер лишень відлуння ваших нічних балачок
повертатиме справно
так що іноді вам навіть буде здаватися
ніби місяць отой живий –
просто став дещо мовчазнішим
і що все поміж вами так як і було віддавна –
що ніхто не вмирав не страждав злоби в собі не затаював –
адже у ваших поетів
такі ж бадьорі такі ж зухвалі як і колись голоси:
- ось він
ось він – наш місяць
що схожий на жовте обличчя Мао Цзедуна
коли перед ним у теплі весняні ночі
дерева розкривають зелені листочки
як хунвейбіни свої цитатники!
- ось він
ось він
наш найсучаснійший місяць –
кругла порнографічна фотографія
що зображає сцену із групового сексу
я так довго мовчав
ти ж бо знаєш
як важко було мені в сутінках
вустами вологими на добрі слова натрапляти
коли слід од мертвого місяця блищить на повільній ріці
як револьвер з останньою кулею у тремтячій руці
коли хмари на її плесі сьогодні над ранком
це психіатри досвідчені
зодягнуті в біле
коридором ріки
вони повагом випливають із темряви
перемовляючись по-латинському
сплески рибин і діагнози
шелестіння озлоблене крил у голодних птахів
назви ліків
що нам – всіх жінок позбавленим – допоможуть також
холки щурів опівнічних ніжно погладжувати
допоможуть в облудні слова про любов
більш ніколи не вірити –
щоб між голих дерев не дати себе ошукати
щоб між голих дерев не дати себе догола роздягти
і навіть пори найтеплішої завжди сподіватись що Ти
або ти або ти або ти або ти
давніх своїх сподівань погортавши пожовклі альбоми
не пробачиш нам того
що на тебе не стали ми схожими
і метушливих фотографів знову і знову
розішлеш вслід за нами в погоню
вони в маскувальних халатах побіжать по узвишші незграбно
спотикаючись об пеньки
вони нас надвечір оточать в прибережних кущах верболозу
- посміхайсь до нас місяцю!
- посміхайся до нас як колись!
......
- нехай і на сей раз
вони в нас не вполюють нічого
1975