Заходь, Іване, вип’єм пива!
В поетів доля нелегка.
Та очі світяться щасливо
За мить до першого ковтка.
О як давно ми не стрічались!
Тремтить од радості рука.
Ти пиво п’єшь і за бокалом
Щоразу погляд твій зника.
Дивлюсь, дивлюсь тобі в міжбрів’я,
Немов чогось тривожно жду.
Невже колись у надвечір’я
Літа нам коней розпряжуть.
...Загускла ніч в віконній рамі,
Щось кожен з нас своє згадав.
Лиш сигаретний дим над нами,
Мов кобра, голову здіймав.
Та піднімався тінню збоку
Дантеса чорний силует.
То іспит почала епоха –
Чи справді ти єси поет?
І видкривавсь очам нестерпний,
До болю завчений урок:
Живем під дулом пістолета –
Ще мить і спустить Час курок.