ПРО ЛАСТІВОК
Звила ластівка гніздо у нас під стріхою,
Коли радісно прийшла до нас весна.
Була ластівка для нас усіх потіхою.
Щастя й радість нам приносила вона.
Дні минали, йшло життя ходою впертою,
І гніздечко стало домом ластів'ят.
Потім ластівку знайшли під домом мертвою.
Хтось убив пташину милу із хлоп'ят.
І кричали зголоднілі діти ластівки,
Виривався біль сиріток із гнізда...
Закінчились так пусті дитячі витівки,
Так пройшла їх несвідомість молода.
Ми давно усі вже виросли й побралися.
Та чомусь у серці й досі ще болить
Те гніздо святе, де ластівки лишалися.
І загинули... А так хотіли жить.