Оп`яніли, гойдаючись, вистиглі вишні...
Від укусу змії оніміла рука,
на іконі обрамлено висох Всевишній
і забився в куток... а молитва чека.
Напічнявіло сонце, готове до втечі...
Проривалась судина, ховаючи зло,
наливалися очі, зігнулися плечі...
і здавалося, гріло все те, що втекло.
Розляглася дорога до серця і далі,
течія віднесла у запамороч гніт.
Одягнувши зірки, ордени та медалі,
шепотівся позаочі згублений світ.
Щось зі світом не те – то спада, то злітає,
ще півподілки зваб – і відплив небосхил.
Небо губить ключі... i судома тримає
за уклінність колін та за кінчики крил.
Розтривожена рань сумноспівом швидкої.
Ще повзе над лицем по цераті замок...
На холодного пальця чужою рукою
хтось почепить недбало цупкий номерок.
28 Липня 2006