Оригинал, написанный ОмагоданО, хранится здесь
http://stihi.ru/2004/05/18-1234
Господи, надоум сина свого нерозумного, пошли йому світло, бо блукає він у тьмі розуму свого.
Господи, пошли йому мудрість і щиросердечний спокій, і хай звершаться його благі починання благими.
Пошли йому, Господи, покаяння, бо блукає душа його неприкаянно й крають його муки плотські й туга за незвіданим, і біль за збіглим; а світло розуму – лампада, що чадить, удалечині, занадто далеко від кожного чаду людського; той, хто наблизиться ж до неї,– і старий, і немічний, і очами слабкий.
Пошли йому силу, Господи, пройти шлях й не знесиліти до середини, утративши бажання й знехтувавши здійснення власні; і хай заспокоїться душа його не смертним спокоєм, а спокоєм мудрості своєї.
Не губи сина свого, Господи, зневіреного у всьому і в Тобі, пошли йому Віру, щоб зміг він творити, звернувши ока свої усередину й побачивши Тебе в собі; і творіння його були не у зло, а в благо, тому що сповнена чаша Зла до країв, Добра ж чаша зсохлася за роки Звіра й протікає, і нікому полагодити; а ті, хто бродять у тьмі, звіріють від дотиків один до одного; немає іншого захисту від зубів, крім зубів, тому що немає Віри; і від рику звіриного вдалечині, у тьмі, починає вовна рости й надиматися; і зуби самі стукати починають, множачи звіриний шум.
Господи, якщо не можеш Ти повернути назад Час, хоч душі людські назад поверни, туди, де кожний робив вибір, тому що не вірю я, що краща мета – благоденство, а кращий засіб – втеча; адже були ж колись душі чистими й незаплямованими, як саме ім'я Твоє до того, як його вимовила перша людина, і окропила його кров'ю жертви своєї.
Господи, надоум сина свого, тому що немає нічого страшнішого за загальне божевілля, загальне невідання, загальне благоденство, загальний розум; поясни йому, що єдність – у різноманітті, краса – у любові, щастя – у творенні; прийнявши різноманіття, відчує він єдність світу; полюбивши, зрозуміє красу його; творячи, наблизиться до Творця й, можливо, відчує ще на щоках своїх сльози щастя...