Це змова, я знаю... Це чвари між мною і небом.
Чуттєво, жорстоко на килимі Світла і Тьми.
І тьмариться Думка... тьмяніють солодощі мрії.
Я знаю: два кроки... два Кроки! І можна піти
За Браму до Сонця як віхола полум’я вітру,
Мигтінням Світанку, легким та одвічним мов сон.
І подих коханого: «... мрій... я піду за тобою...
З Перлиною Щастя... як Бог... як всесвітній Закон».
Это Заговор.
Это Заговор, я знаю... Это ссоры между мною и небом.
Чувственно, жестоко на ковре Света и Тьмы.
И темнеет Мысль... темнееют сладости мечты.
Я знаю: два шага... два Шага! И можно уйти
За Дверь к Солнцу как вьюга пламени ветра,
Мерцанием Рассвета, лёгким и вечным как сон.
И дыханье любимого: « ...мечтай... я пойду за тобой...
С Жемчужиной Счастья... как Бог... как вселенский Закон».