“…твій ритм нарешті переходить у лагідні оксамитові рухи, у глибокі видихи, що линуть мені просто в обличчя, я з легка пещу твоє волосся, розсипане на подушці…”
Ріка. Хуліо Кортасар.
І це як завжди чудово,
Бо ти розумієш мій подих.
А може ми зробим це знову,
Якщо не поснемо в стожарах.
Бо я блакитнію, як небо,
Після дощу на тебе.
Звірячі інстинкти напевно
Мною керують далебі.
І знову це вийшло чудово,
Так само, як твої картини.
А може ми зробим це знову,
Бо я шаленію від тебе,
Від рукосплетіння та джазу,
Від диму та шпалерів на стелі,
Від аромату дешевого мила
Та від вина зі смаком ананасу.