Ми думаємо про себе,
Що варті чогось.
Борги пред’являємо небу,
На варті там хтось
Стоїть, не пускає до Бога,
Не віримо, пишем листи.
Вони там висять на деревах.
Можливо, читають вужі.
І дятел там дзьобом кремезним
Вистукує чорні хрести.
І падають букви додолу,
Як листя в осінній порі.