тучи…седые
молчащие
как матери…бледная кровь
из ран…весной…в коре серебристой
напьются бледной
и пригороды…и города
росинка падет
золотая…когда-то из листьев
тучи эти прости
и простить ты сумей
города-упыри…затянется рана
но не в земной…в небесной коре
в том лесу
где нет никого…нирвана
на кого же красная капля
падет…из листьев
Ігор Римарук
ці хмари...посивілі
неголосні
немов матері...бліда кровотеча
із ран...навесні...у срібній корі
нап’ються блідою
і села ...й міста... й німі передмістя
на кого росинка впаде
золота’...з майбутнього листя
ці хмари пробач
і простити зумій
міста-упирі...затягнеться рана...але
не в земній... в небесній корі
в тамтешньому лісі
нікого ніде...нірвана імлиста
на кого ж червона краплинка
впаде...з колишнього листя