Дощ зберігся не так в очах,
А скоріш – в обгорточці тиші.
Попід віями тьохкає страх,
щосекунди питаючи: «Дишеш?»
Страх – не більший, як давній біль,
що ділився живцем на стуки:
і солодша за цукор сіль
розмикала неміччю руки.
То не біль, то лиш сльози твої.
То не сльози, то краплі відчаю...
Дощ відшукує тиші краї...
Тої тиші, де ми повінчані...
3 Листопада 2006