Дощем наллються хмар життєводайні груди,
І п’ють його вуста праматері-землі.
Слюнявчики-дахи, підгузники-споруди...
І вітру пелюшки, розвіяні в гіллі.
У бузька під крилом теплом вирує вирій.
Серпанок, серпень, серп – незвичні до води.
Іще буя трава, і квіти котять хвилі,
І сонце не спиня звитяжної ходи.
Іще трима кітва закинутого літа,
Іще спада тепло світанкам на росу.
Ще вервиці життя перебирають діти...
А час уже гострить, нагострює косу.
1 Листопада 2006