Щоб зайти, гроза шука... –
мов котячі кігті точить.
Чи то їй не шкода ночі?
Спалахом очей ляка...
Поглядом прилипне кут,
В око стеля хоче впасти.
Скільки ж вірити у Щастя?
Скільки ж треба коньяку?!
Пристрасть вітру. Власноруч
вношу крапки на пергамент...
Намагаюсь між рядками
підібрать до Серця Ключ.
Наче в мить убгався вік,
Сум і Ти – все мимоволі...
І не віриться у Долю –
бо до того світ вже звик.
А думкам згубився лік,
подих віднайшов натомість.
І ховає підсвідомість
журавлиний переліт.
Суть стіка з останніх сил.
І не знаю, що лишилось –
дрібку пережити снилось:
Серця бій та трепет жил.
Термін вигас, вічність в нім.
Наче рамки із картини,
зняті крила. З павутини
облетів Небесний Німб.
Посковзали для принад,
як Сльозинки Щастя, краплі.
Одноного, ніби чапля –
нахиляє листя сад.
Пальці врозтіч, голки в тлі –
Ранок наскрізь ніч пронизав.
"Камасутри" експертиза
витіка по синім склі.
16 Квітня 2007