Терновий день народжує світи.
І пелюстки, мов двері серця-квітки...
Їх подиху керунок знає звідки,
І вітру вказ нагадує куди.
Штовхають перехожі тротуар
І їм стає так жовто під ногами,
А вулицю полоще сум дощами,
І пише на вітрині мемуар.
І вітер підійма дахів шапки,
І випалить гілля листків непосидь...
І люди скажуть, що прийшла вже осінь –
Виблискують на брукові роки...
9 Вересня 2006