вночі, коли високі трави гнулись,
стогнали верби біля ставу, я
себе покинув та й не повернувся,
не кинулись ні друзі, ні сім'я.
можливо, у проваллі в підсвідомість
поліг в снігах скоцюрбленим котом,
а може й вовком, випалим у кому
на марш-кидку із нізвідки у до.
а може, скальдом, мандрівним поетом,
що заблукав та втрапив у полон,
був кинутий я напоталу ельфам -
в ходи підземні, там і захолов..
пора б і закінчити цей переклад,
бо вірш такий короткий у Юрка.
про те, що він не Эдгар По, чи Шеклі..
не напишу. не здійметься рука
___________________________________
Оригинал(Юрий Долгушин. "орешник"):
В ту ночь, когда орешник долу гнулся,
стенали ветлы в лесополосе,
я вышел из себя и не вернулся.
Отсутствие заметили не все.
Возможно, я в провалах подсознанья
лежал с разбитой головой в пыли.
Эх, кабы знать, где упадешь, заранье,
матрац или соломку подстелил.
А может быть, у камня на распутье
стоял и голова была цела,
куда угодно мог еще свернуть я,
но ни одна дорога не вела
домой, не обещала возвращенья
туда, где был забыт и одинок,
где мог бы выбить, вымолить прощенье
за то, что сделать никогда не мог...