Небо жевріє очима дитини,
Хмари насупились грізно.
У Бога питаєш чия то провина,
Шукаєш провинця, та пізно.
Линули сльози примхливого неба,
Ось-ось заблищить громовиця.
Благаєш на поміч великого Феба,
Щоб він зупинив збиточницю,
Але він не чує тебе, твоїх слів,
Бо п’ятий вже рік у відпустці.
Знову пияцтвом звальним захворів,
Працює у домі розпусти.
Він чхати на небо, на хмари хотів,
Йому там грошей не платили,
Його там ніколи ніхто не любив,
А тільки про поміч просили.
Небо жевріє, насупились хмари.
Ти вносиш у сіни проміння
Пекучого сонця та кладеш на мари
У стані звичайного мління.