Линуть спогади у спокій –
по вустах блукає думка,
а відтак лягає в нотах –
і несе потік.
Вийшли спогади нівроку –
запеклись у поцілунку,
гіркотою гусне в роті
рік-за-роком лік.
А цей лік – не зупинити,
що нам доля накувала,
не багато і не мало
мало прорости...
Час на сон ще раз убито –
просто так, даремний галас,
до грудей "пробач" припало –
я його впустив.
Знову стук і відчинилось –
виповнялась пустка болем,
розбігались кривди сміхом,
серця не каліч!
Пристрасно душа молилась –
малювала в небі коло,
а у колі плач та втіху.
Помирала ніч.
6 Липня 1990