Ми розмовляли довго, щиро
І ніч минала за хвилину.
Та мрії так відлунювали мило,
Ніяковіючи зникали за провину.
Провину їхню в тім я бачу,
Що нездійсненні та ледачі.
Думкам бракує лише вдача,
Та видно не легкі задачі.
Ти обіцяв довіку щастя,
Та клявся в вічному коханні.
А зрада принесла не щастя,
Порушив наше ти єднання.
Ті оправдання не доречні,
Не вмію зраду я прощати.
До цього бачу, ти вже звичний,
До речі, буду тепер знати.