Я – молода українська дівчина
Своєї держави маленька зернина.
І може хтось скаже, що дивна – нехай.
Я просто закохана в свій рідний край.
Мов пісня, лунає моя рідна мова,
Дивуюсь щодня її сильному слову!
Прадавні ліси розмовляють зі мною.
Красу їх не можу назвати земною!
Погляньте: береза, кленок і калина,
А квіти: ромашка, волошка, жоржина.
Хай дехто із вас і сміється із мене,
Що я закохалась у листя зелене,
Що квіти люблю не домашні, а дикі,
Бо ніби усе це – природа безлика!
Мені ж посміхається кожен листочок,
А квіти – моєї держави віночок.
А мова моя – це багатство безцінне,
Вона – це зв’язок із минулим, з корінням!
І вимове хтось: «Українська не модна!»
І що розмовляти на ній не природно.
А я ж розмовляю, ви чуєте, друзі!
Нам досить іти по мальованій смузі!
Давайте розіб’ємо стереотипи
І будем по-своєму моду творити.
Бо буть українцями – гордість, ви згодні?
Давайте почнем все міняти сьогодні?
Й якщо в вашім серці іскра загориться,
Це значить, що мрія моя все ж здійсниться.
Що весь наш народ – це велика родина,
Настала в якого щаслива година!
І я закричу на весь білий світ,
Що ми – України коханої цвіт!