небо чорне, чорне море і думки.
спина горить слідами споминів німих.
вони висять старенькі, як замки
від любощів твоїх, моїх сідих...
там осінь бігає зеленогола
і мавки співанки співають,
а в небі знов обнова -
упала зірка - ангели злітають.
і в погребі де Львів помер
я каву п’ю гірку, смачну,
як ті вуста - дороги стер
в ганчірку я страшну...
нап’юся болем і повішуся
на дереві святім,
як ангел смерті втішуся -
невже помер? а втім...