Світ навколо нас - наші думки про нього.
Конфуцій
На зоряному столі всесвіту розстелено скатертину літератури - глибинну, неосяжну. Її шовкове тіло тьмяно виблискує словом "вічність", яке вишив час... Минаючи чорнильні плями консервативності, котиться нею, горить синім полум'ям Колесо Сварога, яке розпалило покоління Індіго.
Так, ми прийшли, принісши у гарячих долонях творів новонароджені троянди ідей. Зрошуючи свіжістю думок застиглі скелі поглядів, просто і відкрито дивимось життю в його загартоване обличчя.
Скляні замулені окуляри давно десь розбито й загублено...
Період постмодернізму відтанцював карнавальну сальсу, література закрила українську візу до Бразилії. Вибаглива гра - це вже не така пустотлива дівчинка, що бавилася змістом у словесному лісі. Вона виросла в розкуту синьооку Офелію, одягнену в пошматовану химерами сукню, вільна від добра і зла - далеко, поза межами їх боротьби.
Неопостмодернізм спалив тендітні паркани між реальністю та маскуванням, між авторським само сприйняттям та розпізнанням себе в хащах власних творів. Ми затягли літературну гру-Офелію в свою тваринно-підсвідому річку Індіго, яка плине повз фантасмагорічних берегів істин.
Забиваючи у власні серця кілок реальності, ми точимо джерельну кров світосприйняття, прозорість почуттів і бачень. Слова тепер - незалежні, вони керують нами, використовуючи як дихаючі, живопульсуючі антени приймачів, нас самих...