Вася, це фантастично –
Бачити, як до нас
Власне біжить дитинство
З вудкою на плечах.
Ось виліта хлопчисько,
Аж забиває дух!
Звати його Василько,
Кличуть його: “Малюк!”
Щастя багато не треба,
Щастя, мені повір,
Це – могилівське небо,
Це – малюківський двір.
Це коли дуже холодно,
Та і в мороз і в сніг
Серце знаходить в спогадах
Руки над чим погріть.
Щастя - воно химерне.
Це коли йдеш і тут
Раптом проспект Машерова
Каже: “Привіт, Малюк!!!”
Щастя – воно мов пісня.
Ти його, Вася, зустрінь:
Завтра прийде до Мінська
Рідний тобі Могилів.
Ти обійми до болю
Наш могилівський край.
Та отого малого
З вудкою не спиняй...