Необачливі руки пальцюють залапане тіло,
Безжалісні губи, цілуючи, ставлять клеймо,
Неначе з дитинства на стінах „люблю тебе" мріло ,
Неначе з минулого біль, та мені все одно.
Глумливо очима розмірюю вкрадену душу...
Нічого святого... вся святість розламана вщерть
Коханням до інших... а зараз вдавати лиш мушу
Кохання та Бога благаю, щоб дав мені смерть.
Навіщо так жити, брехливо довірившись щастю,
Якого нема... не було... та не буде в житті?
„Don’t worry! Be happy!” кричати, міняючи маски
Та знову ридати від болю в своїй самоті.