Прокрався, сьогодні, в моє серце сум!
Але ж напередодні гула радість.
Напевно настрій, цей пустун
Спіймав свою користь
В енергії струн!
Сьгодні я знову такий, як було колись:
Відверто жорстокий, і начебто спокійний.
Та тільки ті польоти в вись,
Зникли. Політ безнадійний!
Я сумую не через минуле,
Майбутнє теж цікавить мене мало.
Я молюсь, щоб звірі не пригнули
Моє завтрашнє бунгало.
Я зриваю з себе шкіру
І кричу шаленно в простір:
„Де залишили ви міру,
Де духу постріл?”
Я розрізаю свої м'язи,
Ніжно, люблячи ножем,
Звідкіля в голові моїй ті фрази –
Не має виходу з дилем!
Мене вигадали колись,
Коли в душі світало!
Мене вигадали колись,
Коли усіх дістало
Море спокійного падіння,
Дерево вогню і тріскотіння,
Дух химерного прозріння!
От тоді я і з'явився,
Довго з ними я возився,
Але прийшов сюди сьогодні.
А ви все ще тут, голодні!!!