Я божеволію від самотності
Та від нестерпного тебенебачення.
Захоплять пам’ять у стан аморфності
Вуста, що вимовили „до побачення”.
І серце схопить жага минулого,
І серцю боляче... нестримно боляче.
Не відновити вже серця чулого.
Любов отримала лиш слово голяче.
Бувай, кохана... я божеволію...
Знов зводить з розуму тебенебачення.
Тільки з тобою я обезволію,
А зараз в пам’яті лиш „до побачення”.